РОЗДУМИ!

У світлі, що пітьмою зветься

побачу те, чого бракує навіть в світлі

заплющивши лиш очі, я бачу ясно те, що вже було, те чого не існувало, те до чого лине моє яство

приховуючи у глибині душі, думок, бажань свій поклик, втрачаю шанс за шансом, 

в душі постійно плачу, а наяву лиш сміюсь

роблю те від чого потім ще більше страждаю, бо бачу невдоволенність навколо, а це породжує постійний сумнів - Чи вірно я чиню?

Моя дурна постійна думка, так хотілося б від неї відцуратися, але навкруги стільки думок, котрі з нею так чудово поєднуються і це породжує сумнів у тому, чи взагалі варта думка  на те щоб існувати?

аби моя думка могла мати фізичний прояв або тіло, то прийшов би час, коли мені захотілось би від неї позбутись, мені б довелося її вбити, а тіло розрізати на маленькі шматочки, відбираючи кожну літеру цієї думки й розкладаючи по шафкам мого мозку, доповнюючи нові ідеї, прагнення й знання

іноді хочеться випустити з себе річку, вилити всю воду, осушити шкіру і плигнути під машину.....хмммм, мабуть чудово, коли з тебе л"ється фонтан крові. Це викликає в мені щастя, сама лиш думка про таку нісенітницю, а я вже посміхаюсь.

Вже шоста ранку, а я прокинувся і мені лінь жити, мені лінь здійснювати щось, проявляти себе, навчатися, створювати сім"ю. так! я б хотів не існувати, але вже існую, а вбити якось рука не доходить, мабуть якщо я і щиро щось люблю в цьому світі, то моя любов існує лиш до себе, я завжди собі все прощаю, щоб там не було. Сиджу я тут і думаю! думаю сам, мабуть це і є самотність, сам на сам з собою і тим, що вбилося мені в голову. О Боже, як же важко встати і зібратися, відчуваю холод, холод на шкірі, я наче сидів, а тепер знову лежу. Просплю я краще цей день. Навчання потрібна річ, але сон - це простіше і йти нікуди не потрібно, адже я себе просто погано почуваю - це гарна причина щоб нікуди не йти, це завжди спрацьовує, завжди можна перемогти сумління лиш вдавши хворобу. О святий Боже, що це за галас. Страх, в мене ж сім"я! дітям треба в школу. Жах, як я міг забути? мабуть, я поганий батько. Де дружина? Померла! вона померла! мені ж було так сумно раніше, а тепер чомусь ні, я навіть трохи іноді щасливий, коли зовсім не думаю. Хммм, я ранками такий божевільний, що хочеться випригнути з вікна і бігти, бити, ламати, пригати, рвати на собі волосся - сама лиш думка про це, навіює відчуття вже скоєного і це страшно - я вирішив! від сьогодні подолати всі невдачі, побороти божевілля, котре сидить поряд

Божевілля, що сидить поряд :"Привіт"

О Боже мій! думка за думкою почали отримувати фізичні тіла в моїй свідомості, спускаючись по сходам я переслідував свій спогад дитинства - він був такий усміхнений, але я вдарив його ногою в головешку і він розбився об підлогу, я сміявся, бо це було смішно, було смішно одного разу зранку прокинутись вже здурівшим - це мало статися рано чи пізно і я був вдоволений собою, покормив дітей і пішов на роботу з думкою:"Які ж малі в мене діти. Що ж вони робитимуть, коли взнають, що я вже того?". О Боже мій, я біжу, потім зупиняюсь, а вже сижу на лавочці і біля бабусі, волосся котрої куйовдить вітер. Бабуся вдягнена в пастельну кофтинку, вся покрита зморшками, наче ропуха сидить, а я вдивляюсь і мені огидно, огидно, що вона існує в моєму житті. Страшно хочеться прогнати її геть, але я беру себе в руки і йду далі

Чому я здурів? треба пригадати! пригадати

почувся голос : Ти погано спав! ти боявся! ти боявся життя і здурів. це була примара маленької дівчинки. Ой, смішно ж

Зрадив своєму життю

тут я пригадав, що я навмисно все забув, забув все погане і стало так погано....Мене сильно били в школі, я це навмисно забув. Хоч в цьому й нема нічого поганого

дівчинка почала підстрибувати вгору, все вище і вище, підстрибуючи вона чимчикала ногами.

"Дівко! перестань, сказав я", дівчинка хутко наблизилась до мене, втупившись у мене своєю огидною, потворною дитячою пикою смердючою :" тато! тато!" - сказала вона

О Боженьки, це ж моя донечка - сказав я

я взяв її за руку і повів додому зі школи

На ранок я прокинувся з божевільною правою рукою, вона була качкою, це змусило мене дуже покропотіти на кухні, адже качка пручалася й клювала мене дзьобом, тому дітям довелося обійтися пластівцями з молоком, доки я боровся з качкою. Сумно це визнавати, але качки, мабуть, таки не існує і очима вона не кліпає, хоч я й бачу як вона оце робить прямо передімною, в цю саму хвилину :"Бісова качка!" - кричу я

Малий сутулий гном йшов мені на зустріч, він був такий огидний і потворний, але виявився моїм сином Кайлом - мені стало не по собі і я вирішив, що пора сходити на небо, до Бога

Коли я прийшов, то Бог сказав мені :"Людинко, ти в житті скоїв такого, котре за все твоє життя ти, можливо, скоєш не менше, але я покладаю надію на те, що ти зможеш опанувати свій прояв зла і знайти своє місце в цьому Богом забутому житті"

коли я прийшов до тями, то першим ділом почав обдумувати все те погане, що сталося в моєму житті і я зробив висновки, потім зміг себе вгомонити, адже було важко і знайшов свій сенс у своїх дітях, котрих я люблю і з котрими радий жити в цьому світі, заради котрих я не можу бути божевільним і непевним, адже я батько і на мені покладена відповідальність бути завжди поряд проблем моїх дітей, але, коли виявилось, що в мене нема дітей, я дуже розчарувався

шолом з заліза, покритий маленькими ріжками по боках і лати великі, а в руках меч, супротивник дракон атакував мене зліва, я відбив справа щитом і підстрибнув й махнув мечем, дракон дав дьору, а я побіг за ним . Біг і біг, минуло аж сто літ нашого підпростору, в котрому тривала сутичка. Це був не тільки дракон, а і плід мого божевілля, котре я таки зміг осідлати.

Я виявився хлопчиком, маленьким хлопчиком і життя відкрилось переді мною..

Кінець